#кейс#притч#

Що таке толерантність, або Притча про цвяхи

Жив собі хлопчик із жахливим характером. Якось батько дав йому мішок цвяхів і звелів по одному забивати їх у паркан щоразу, коли хлопчик втрачає терпець і з кимось свариться. У перший день він забив 37 цвяхів. Згодом навчився контролювати себе, і кількість цвяхів щодня зменшувалася. Хлопчик зрозумів, що легше опановувати свої емоції, ніж забивати цвяхи. Нарешті настав день, коли він не забив жодного цвяха. Син підійшов до батька і сказав про це. Тоді батько звелів синові витягати з паркана по одному цвяху в ті дні, коли він не втратить самоконтролю і ні з ким не посвариться.
Минав час, і згодом син зміг похвалитися батькові, що у паркані не залишилося жодного цвяха Батько відповів: «Ти добре поводишся, але подивися, скільки дірок залишилося. Паркан уже ніколи не буде таким, як колись».
Якщо ви з кимось сваритеся й говорите щось неприємне, то залишаєте після себе такі ж рани, як ці дірки від цвяхів і рани залишаються, попри те, скільки разів ви потім перепросите. Словесні рани завдають такого ж болю, як і фізичні. Не залишайте на своєму шляху дірок!

Не забивайте цвяхів ворожнечі, нерозуміння, жорстокості в душі людей!

Будьмо толерантними!

Врятувати одну зірку

Людина йшла берегом і раптом побачила хлопчика, який піднімав щось з піску і кидав у море. Чоловік підійшов ближче і побачив, що хлопчик піднімає з піску морські зірки. Вони оточували його з усіх сторін. Здавалося, на піску - мільйони морських зірок, берег був буквально усіяний ними на багато кілометрів.
— Навіщо ти кидаєш ці морські зірки у воду? - Запитав чоловік, підходячи ближче.
— Якщо вони залишаться на березі до завтрашнього ранку, коли почнеться відлив, то загинуть, - відповів хлопчик, не припиняючи свого заняття.
— Але це просто нерозумно! - Закричав чоловік. - Озирнись! Тут мільйони морських зірок, берег просто всіяний ними. Твої спроби нічого не змінять!
Хлопчик підняв наступну морську зірку, на мить задумався, кинув її в море і сказав:
— Ні, мої спроби змінять дуже багато … для цієї зірки.
Той, хто чекає можливості зробити відразу багато хорошого, ніколи нічого не зробить. Життя складається з дрібниць. Дуже рідко з’являється можливість зробити відразу дуже багато чого.Істинна велич полягає в тому, щоб бути великим у дрібницях.
(Семюель Джонсон, 1709-1784, англійський письменник і мислитель)

         Друзі та вовки

Каже ватажок зграї вовків своєму синові:
– На нашу територію лісу зайшли десять мисливців. Бери кращих вовків та прожени їх.
Повернулися вовки задоволені. І мисливців прогнали, і їх здобич собі забрали.
Через деякий час знову ватажок доручає своєму синові:
– Знову з’явилися у нас мисливці, але їх всього троє. Бери кращих вовків і прожени їх. Цього разу буде куди легше.
Повернулися вовки, побиті, без здобичі.
Дивується ватажок:
– Чому ви легко впоралися з десятьма мисливцями, а до тих трьох не впоралися?
– Та тому що ті десять були кожен сам за себе. А цього разу – троє друзів. Ми ледве ноги винесли.


УРОК МЕТЕЛИКА. ПРИТЧА.

Одного разу в коконі з’явилася маленька щілина. Перехожий, який випадково проходив повз, довго стояв і спостерігав, як через цю маленьку щілину намагається вибратися метелик. Минуло багато часу, він ніби залишив свої зусилля, а щілина залишалася такою ж маленькою. Здавалося, метелик зробив усе що міг, і що ні на що інше в нього не було більше сил … Тоді перехожий вирішив допомогти метелику, він узяв складаний ножик і розрізав кокон. Метелик негайно вибрався. Але його тільце було слабким і немічним, його крила були прозорими і ледь рухалися. Чоловік продовжував спостерігати, думаючи, що ось-ось крила метелика розправляться і зміцніють і він полетить. Але такого не сталося! Залишок життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, свої нерозправлені крила. Він так і не зміг полетіти… А все тому, що чоловік, бажаючи йому допомогти, не розумів того, що зусилля для виходу через вузьку щілину кокона, необхідні метелику, щоб рідина з тіла перейшла в крила і щоб метелик зміг літати. Життя змушувало метелика з труднощами залишати цю оболонку, щоб він міг рости і розвиватися. Іноді саме зусилля необхідні нам у житті. Якби ми могли жити, не зустрічаючись з труднощами, ми були б обділені. Ми не змогли б бути такими сильними, як зараз. Ми ніколи не змогли б літати.
Я просив сил … А життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним.
Я просив мудрості … А життя дало мені проблеми для вирішення.
Я просив багатства … А життя дало мені мозок і м’язи, щоб я міг працювати.
Я просив можливість літати … А життя дало мені перешкоди, щоб я їх долав.
Я просив любові … А життя дало мені людей, яким я міг допомагати в їх проблемах.
Я просив благ … А життя дало мені можливості.
Я нічого не отримав з того, про що просив. Але я отримав все, що мені було потрібно.

Притча про позитивне мислення.

Якось старий учитель сказав своєму учневі:
- Будь - ласка, оглянь цю кімнату і спробуй знайти у ній все, що має коричневий колір.
Молодий чоловік оглянувся. В кімнаті було багато коричневих предметів: дерев’яні рами картин, диван, карниз для занавісок, книжки і ще багато різних дрібниць.
- А тепер закрий очі і перечисли всі предмети… блакитного кольору, - попросив учитель.
Молодий чоловік розгубився:
- Але я нічого не помітив!
Тоді учитель сказав:
- Відкрий очі. Подивися, як тут багато блакитних предметів !!!
Це була правда: блакитна ваза, блакитні рамки фотографій, блакитний килимок.
Учень відповів:
- Але ж це хитрість! Адже я за вашою вказівкою шукав коричневі, а не блакитні предмети!
Учитель тихо зітхнув, а потім посміхнувся:
- Саме це я і хотів тобі показати! Ти шукав і знаходив тільки коричневий колір. Так само відбувається з тобою і в житті: ти шукаєш і знаходиш тільки погане і не помічаєш все хороше!
- Мене завжди вчили, що слід чекати гіршого, і тоді ніколи не виявишся розчарованим. А якщо гіршого не станеться, то мене чекає приємний сюрприз. Ну, а якщо я завжди буду надіятись на краще, то ризикую бути розчарованим. Упевненість в користі очікування гіршого заставляє нас не помічати все хороше, що відбувається у нашому житті. Якщо чекаєш гіршого, то обов’язково його і отримаєш. І навпаки. Можна знайти таку точку зору, з якою кожне переживання буде мати позитивне значення. З цієї хвилини ти будеш шукати у всьому щось позитивне!

Поділитися щастям

-Що це в тебе в руці?

- Щастя.
- Чому таке маленьке?
- Воно тільки моє. Таке променисте та красиве.
- Так. Чудове!- Хочеш шматочок?
- Напевно...
- Давай долоньку. Я поділюся.
- Ой! воно таке... тепле...
- Подобається?
- Дуже, дякую!
- Близьким людям ніколи не говорять "дякую".
- Чому?
- Вони завжди все розуміють і без слів. По очах.
- А чужі?
- Чужі говорять "дякую" таким же чужим. Прийде час, і ти це зрозумієш.
- Знаєш, мені набагато краще, коли щастя в руці...
- Так завжди буває.
- А якщо я з кимось поділюся?
- У тебе додасться твого.
- Чому?
- Сам не знаю. Тільки потім воно стане ще теплішим.
- А руки об нього обпекти можна?
- Руки обпікають об заздрість. Об щастя їх обпекти не можна.
- Знаєш, я знаю з ким поділитися цим дивом.
- Я радий цьому.
- Тоді...
- Саме так, побачимося ще. Поділися ним.
Адже так багатьом його не вистачає...

Легенда про істину

    Згідно зі східною легендою, боги вирішили створити Всесвіт. Вони створили зорі, сонце, місяць, моря, гори, квіти, хмари, згодом людину і наостанок – Істину.
Задумалися боги над тим, куди сховати Істину, щоб людина не змогла її знайти.
– Розмістимо її на найвищій гірській вершині, – сказав один.
– Сховаймо її на найвіддаленішій зірці, – сказав другий.
– Покладімо її на дно глибокої і темної безодні океану, – сказав третій.
– Або на зворотному боці місяця, – сказав інший.
Нарешті наймудріший і найстаріший бог сказав: «Ми сховаємо істину в серці людини. Вона буде шукати її у Всесвіті, не знаючи, що постійно носить її в собі» .
Шукайте істину в собі, в своєму серці. Вчіться, пізнавайте й вдосконалюйте себе, – тоді зможете управляти не тільки собою, а й своїм життям.